Верховний Суд України висловив правову позицію щодо початку перебігу позовної давності відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України у контексті застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції)

 Верховний Суд України висловив правову позицію щодо початку перебігу

позовної давності відповідно до частини 1 статті 261 ЦК України у контексті

застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод

(пункт 1 статті 32 Конвенції)
Постановою у справі  № 6-2469цс16 від 16.11.2016 р. передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.                                                                                            

            Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність – це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме : забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20 вересня 2011 року за заявою у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).                                                                    

             Порівняльний аналіз термінів «довідався» та «міг довідатися», що містяться в статті 261 ЦК України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов’язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.                                                                                                                         

             Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 60 ЦПК України, про обов’язковість доведення стороною спору тих обставин, на котрі вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.                                                               

 З повним текстом постанови Верховного Суду України у цій справі можна ознайомитися у розділі «Правові позиції»  або на офіційному веб-сайті Верховного Суду України (http://www.scourt.gov.ua).