Втратив роботу через війну — чи можна не платити кредит: що каже закон і Верховний Суд

     Втрата роботи, вимушене переселення або зниження доходів під час війни стали поширеною причиною прострочення кредитів Повномасштабна війна суттєво вплинула на платоспроможність громадян та бізнесу. Багато позичальників втратили роботу, джерела доходів або були змушені залишити місце проживання. У зв’язку з цим виникло практичне питання: чи може особа законно припинити сплачувати кредит, посилаючись на воєнний стан та пов’язані з ним економічні труднощі.

     Проблема має особливе значення для судової практики, оскільки кредитні спори залишаються однією з найчисельніших категорій цивільних та господарських справ. Крім того, війна актуалізувала питання співвідношення договірних зобов’язань, форс-мажору та спеціальних законодавчих гарантій для окремих категорій боржників. Для обґрунтування впливу війни на можливість виконання зобов’язання боржник може подавати, зокрема, накази про звільнення, документи про втрату роботи чи доходів, підтвердження евакуації, акти про пошкодження або знищення майна, а також докази втрати доступу до активів чи їх перебування на тимчасово окупованій території. Такі докази оцінюються судом у сукупності з іншими обставинами справи.

     Таким чином, втрата роботи під час війни сама по собі не дає права не сплачувати кредит. Чинне законодавство та практика Верховного Суду виходять із того, що воєнний стан, форс-мажор або погіршення фінансового становища не припиняють кредитного зобов’язання і не звільняють від повернення основної суми боргу.