Укладення правочину (договору, контракту, угоди) має на меті отримання сторонами певного результату. Водночас його досягнення буде можливе лише за умови відповідності правочину вимогам законодавства.
Підстави недійсності правочину
Відповідно до ст. 215 Цивільного кодексу підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами 1-3, 5 та 6 ст. 203 ЦК, яка визначає загальні вимоги, дотримання яких є необхідним для чинності правочину, а саме:
- зміст правочину не повинен суперечити Цивільному кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам;
- особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності;
- волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі;
- правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним;
- правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Нікчемні та оспорювані правчочини
Згідно із ст. 215 ЦК недійсні правочини поділяються на нікчемні та оспорювані.
Нікчемні правочини – якщо їх недійсність установлена законом. У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається.
За позовом: https://zib.com.ua/ua/161440-pidstavi_ta_nadslidki_viznannya_pravochinu_nediysnim.html
_03_03.png)
