Коли відмова у працевлаштуванні є необґрунтованою: роз’яснення

      Зазначається, що відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.

      Статтею 2-1 КЗпП України встановлено заборону дискримінації у сфері праці, зокрема порушення принципу рівності прав і можливостей, пряме або непряме обмеження прав працівників залежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного, соціального та іноземного походження, віку, стану здоров’я, інвалідності, гендерної ідентичності, сексуальної орієнтації, підозри чи наявності захворювання на ВІЛ/СНІД, сімейного та майнового стану, сімейних обов’язків, місця проживання, членства у професійній спілці тощо.

     Зокрема, до вимог, які роблять законною відмову у прийнятті на роботу роботодавцем відносяться: наявність громадянства України для посад державної служби; рівня освіти відповідно до обраної професії; стажу, який є допустимою вимогою мінімального стажу роботи за спеціальністю для зайняття посади; віку, для робіт з важкими і шкідливими умовами робіт та праці неповнолітніх; статі, для робіт з важкими і шкідливими умовами праці; стану здоров’я, до робіт, визнаними придатними для цього за станом здоров’я; судимості чи заборони займати певні посади тощо.

     За посиланням: https://sud.ua/uk/news/ukraine/294693-kogda-otkaz-v-trudoustroystve-yavlyaetsya-neobosnovannym-razyasnenie-142db1