Тлумацький районний суд Івано-Франківської області

На виконання листа Апеляційного суду Івано-Франківської області «Щодо проведення узагальнення судової практики», Тлумацьким районним судом Івано-Франківської області проведено узагальнення судової практики розгляду малозначних цивільних справ за період з 15.12.2017 року по 31.07.2018 року.

При проведенні узагальнення Тлумацьким районним судом Івано-Франківської області аналізувалась практика розгляду малозначних цивільних справ, передбачених ст. 19 ЦПК України.

Метою узагальнення є аналіз розгляду справ, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; визнання малозначними справ незначної складності з ціною позову, що не перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; віднесення справ незначної складності до категорії малозначних, у яких неможливо встановити ціну позову (немайнові спори); розгляд малозначних справ, що становлять значний суспільний інтерес або мають виняткове значення для учасників справи; розгляд малозначних справ, вирішення яких має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики; дотримання строків розгляду даної категорії справ; зупинення провадження та підстави зупинення у малозначних справах; виявлення та аналіз інших спірних питань, які потребують роз’яснення при розгляді даної категорії справ.

Об’єктом узагальнення судової практики були судові рішення, які винесені суддями Тлумацького районного суду Івано-Франківської області за вищезазначений період.

Відповідно до Закону України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів», були внесені досить суттєві зміни в процесуальні кодекси. Однією з таких змін цивільного процесуального кодексу України є так звані малозначні справи, які розглядаються в порядку спрощеного позовного провадження.

ЦПК України не містить визначення поняття «малозначні справи». Із набранням чинності новим ЦПК «малозначні справи» є правовою категорією, яка підлягатиме застосуванню за правовими критеріями.

Відповідно до ч. 2 ст. 19 нового ЦПК цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку наказного провадження; позовного провадження (загального або спрощеного); окремого провадження.

Частина 1 ст. 274 ЦПК України визначає, що у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються: 1) малозначні справи; і 2) справи, що виникають з трудових відносин, а згідно ч. 2 цієї статті – може бути розглянута будь-яка інша справа, віднесена до юрисдикції суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті.

Згідно ч. 6 ст. 19 ЦПК, малозначними вважаються:

1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 1 січня 2018 року: 1 762*100=176 200 грн). Це автоматична підстава для визнання справи малозначною;

2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження (ч. 4 ст. 274 ЦПК), та справ, ціна позову в яких перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (на 1 січня 2018 року: 1 762*500=881 000 грн.). З цієї підстави суд може визнати справу малозначною, ураховуючи, наприклад: ціну позову, предмет позову, складність справи, а також значення справи для сторін і суспільства.

Розгляд малозначних справ здійснюється без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про іншета без виклику свідків. За клопотанням однієї зі сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

В провадженні Тлумацького районного суду Івано-Франківської області за період з 15.12.2017 року до 31.07.2018 року розглянуто 354 цивільні справи, з яких до категорії малозначних справ віднесено 29 справ, зокрема:

- 22 справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, з них 2 справи, що становлять значний суспільний інтерес та 1 справа № 353/352/18 ухвалою Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 22.06.2018 року передана на розгляд Коломийського міськрайонного суду Івано-Франківської області,

- 1 справа незначної складності, з ціною позову, що не перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; - 6 справ незначної складності, які визнані судом малозначними.

Як свідчить практика, більшу кількість малозначних справ в Тлумацькому районному суді Івано-Франківської області становлять справи, ціна позову яких не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Прикладом цього є справа за позовом Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до П. про стягнення заборгованості (суддя Лущак Н.І.).

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, який виклав у новій редакції 23.04.2018 року. В обґрунтування позову покликався на те, що згідно кредитного договору без номера, укладеного року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем П., останній отримав кредит в розмірі 1300,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 34,80 % на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки. Відповідач отримав кредитну карту «Універсальна, 55 днів пільгового періоду». Строк дії картки до 04/18 включно.

Однак, відповідач взяті на себе зобов’язання за кредитним договором не виконував, у зв’язку з чим станом на 30.11.2017 року допустив виникнення заборгованості по кредиту в сумі 12427 грн. 28 коп., з яких: 1196,44 грн. – заборгованість за кредитом; 10162,87 грн. – заборгованість по процентах за користування кредитом; 500,0 грн. – штраф (фіксована частина); 567,97 грн. – штраф (процентна складова). Просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 12427,28 грн. та судові витрати в сумі 1762,00 грн.

Відповідно до частин 2-6 статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, серед іншого, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). З огляду на предмет та ціну позову дана справа підпадає під ознаки малозначної справи та не віднесена до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження. Обставини справи, що згідно частини третьої статті 274 ЦПК України, мають значення для вирішення питання про можливість розгляду справи в порядку спрощеного провадження, також свідчать про наявність підстав для розгляду цієї справи в спрощеному порядку.

Судом встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем П. року був укладений договір без номера (далі – Кредитний договір), згідно якого останній отримав кредит в розмірі 1300,0 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна» 55 днів пільгового періоду», зі строком дії кредитної картки до 04/18 року (довідка про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти, за користування яким зобов’язався сплатити 3,6 % в місяць (43,2 % на рік) на суму залишку заборгованості за кредитом. Згідно п. 2.1.1.2.3 Умов та правил надання банківських послуг позичальник надав свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється по рішенню банка, та клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити чи анулювати) кредитний ліміт. Відповідно до п. 2.1.1.2.4. Умов та правил надання банківських послуг підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. Відповідно до довідки про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної карти П., 17.09.2014 року встановлено кредитний ліміт в розмірі 1300,00 грн., 20.01.2015 року знижено кредитний ліміт до 1230,00 грн. Строк дії кредитної карти до 04/18.

Згідно ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема: 1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору; 2) зміна умов зобов’язання; 3) сплата неустойки; 4) відшкодування збитків та моральної шкоди. Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно п. 2.1.1.7.6 даних умов, при порушенні клієнтом строків платежів передбачених договором більш ніж на 30 днів клієнт зобов’язаний сплатити банку штраф, в розмірі 500 грн.

Відповідач одержав та використав за цільовим призначенням кредитні кошти.

Однак, відповідач взяті на себе зобов’язання належним чином не виконував, у зв’язку з чим станом на 30.11.2017 року допустив виникнення заборгованості по кредиту в сумі 12427 грн. 28 коп., з яких: 1196,44 грн. – заборгованість за кредитом; 10162,87 грн. – заборгованість по процентах за користування кредитом; 500,0 грн. - штраф (фіксована частина); 567,97 грн. – штраф (процентна складова).

Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості П. за вказаним Кредитним договором, відповідачем по справі суду не представлено.

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

У відповідності до ч. 3 ст. 12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 1 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об’єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З огляду на викладене, з врахуванням того, що позивач подав достатньо матеріалів, які свідчать про взаємовідносини сторін та наявність заборгованості за кредитним договором без номера від 18.05.2015 року, та те, що відповідач не подав суду відзиву на позовну заяву та жодних письмових чи електронних доказів, які би спростували позовні вимоги, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості за вищевказаним кредитним договором є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області 29.05.2018 року позов задоволено. Стягнуто з П., на користь Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, р/р 29092829003111, МФО 305299, заборгованість за кредитним договором без номера від 17.09.2014 року, яка станом на 30.11.2017 року становить 12427 грн. 28 коп.

Також справа за позовом Публічного акціонерного товариства «КРЕДОБАНК» до Г. про стягнення заборгованості за кредитним договором (суддя Лущак Н.І.).

ПАТ «КРЕДОБАНК» звернулося в суд з позовом до Г., про стягнення заборгованості в розмірі 6952 грн. 61 коп. за договором про встановлення ліміту кредитування № 5868146 від 19.05.2016 року. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 19.05.2016 року між ПАТ «КРЕДОБАНК» та відповідачем Г. було укладено Договір про встановлення ліміту кредитування № 5868146, згідно з яким відповідачу було встановлено ліміт кредитування (надано кредит) в сумі 4736,59 грн, що підтверджується меморіальним ордером. Кредитні кошти надавались відповідачу в безготівковій формі, шляхом перерахування на поточний рахунок відповідача. За користування кредитом відповідач зобов’язалася сплачувати 30% річних.

Однак, відповідач взяті на себе зобов’язання за кредитним договором не виконувала, у зв’язку з чим станом на 20.12.2017 року допустила виникнення заборгованості по кредиту в сумі 6952 грн. 61 коп., з яких: 4736,59 грн. – неповернута сума кредиту; 660,78 грн. – прострочені відсотки; 1555,24 грн. – пеня.

Судом встановлено, що 19.05.2016 року між ПАТ «КРЕДОБАНК» та відповідачем Г. було укладено кредитний договір про встановлення ліміту кредитування (автоматичний овердрафт) (далі Кредитний договір) № 5868146, відповідно до умов якого Г. було встановлено ліміт кредитування (надано кредит) в сумі 4736,59 грн., що підтверджується меморіальним ордером № 39434375 від 07.07.2017 року. Кредитні кошти надавались відповідачу в безготівковій формі шляхом перерахування на поточний рахунок відповідачки. Згідно п. 1.5. Кредитного договору ліміт кредитування по Рахунку встановлюється терміном на 12 календарних місяців, починаючи з дати первинного встановлення поточної суми ліміту кредитування. Відповідно до п. 1.16. Кредитного договору за користування кредитом, отриманим по цьому Договору, Клієнт сплачує Банку проценти у розмірі 30 % річних, але не пізніше останнього робочого дня місяця, наступного за місяцем нарахування процентів. Згідно п. 1.17. Кредитного договору Клієнт виконує свої зобов’язання по поверненню кредиту, сплати процентів, неустойки шляхом перерахування та/або внесення готівкою коштів на рахунок визначений у п. 1.1. Договору. Відповідно до п. 1.30. Кредитного договору за несвоєчасне виконання грошових зобов’язань за кредитними правовідносинами Клієнт, крім відшкодування збитків, сплачує пеню в розмірі подвійної процентної ставки, визначеної п. 1.16. цього Договору, але не менше 1 грн. за кожний день прострочення.

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов’язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов’язання (неналежне виконання).

Зі змісту ч. 1 ст. 1054 ЦК України випливає, що за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов’язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов’язується повернути кредит та сплатити проценти.

Згідно ст. 611 ЦКУкраїни у разі порушення зобов’язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема:

1) припинення зобов’язання внаслідок односторонньої відмови від зобов’язання, якщо це встановлено договором або законом, або розірвання договору;

2) зміна умов зобов’язання;

3) сплата неустойки;

4) відшкодування збитків та моральної шкоди.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 цього Кодексу боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідач одержав та використав за цільовим призначенням кредитні кошти, що підтверджується випискою руху коштів по рахунку Г. за період з 07.07.2017 року по 20.12.2017 року.

Однак, відповідач взяті на себе зобов’язання належним чином не виконувала, у зв’язку з чим станом на 20.12.2017 року допустила виникнення заборгованості по кредиту в сумі 6952 грн. 61 коп., з яких: 4736,59 грн. – неповернута сума кредиту; 660,78 грн. – прострочені відсотки; 1555,24 грн. – пеня.

Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості Г. за вказаним Кредитним договором, відповідачем по справі суду не представлено.

З огляду на викладене, з врахуванням того, що позивач подав достатньо матеріалів, які свідчать про взаємовідносини сторін та наявність заборгованості за договором про встановлення ліміту кредитування (автоматичний овердрафт) № 5868146 від 19.05.2016 року, та те, що відповідач не подала суду відзиву на позовну заяву та жодних письмових чи електронних доказів, які би спростували позовні вимоги, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості за вищевказаним кредитним договором є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 27.04.2018 року позов задоволено. Стягнуто з Г. на користь Публічного Акціонерного Товариства «КРЕДОБАНК», юридична адреса: вул. Сахарова, 78, м. Львів, код ЄДРПОУ 09807862, р/р 290999901 в ПАТ «КРЕДОБАНК», МФО 325365, заборгованість за договором про встановлення ліміту кредитування (автоматичний овердрафт) № 5868146 від 19.05.2016 року, яка станом на 20.12.2017 року становить 6952 грн. 61 коп.

Справа за позовом Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк» до А. про стягнення заборгованості (суддя Лущак Н.І.).

Позивач звернувся в суд з позовом до відповідача про стягнення заборгованості, який виклав у новій редакції 02.05.2018 року. В обґрунтування позову покликався на те, що згідно кредитного договору без номера, укладеного 20.09.2011 року між ПАТ КБ «ПриватБанк» та відповідачем А., останній отримав кредит в розмірі 3000,0 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку зі сплатою відсотків за користування кредитом у розмірі 30% на рік на суму залишку заборгованості за кредитом з кінцевим терміном повернення, що відповідає строку дії картки.

Однак, відповідач взяті на себе зобов’язання за кредитним договором не виконував, у зв’язку з чим станом на 27.03.2018 року допустив виникнення заборгованості по кредиту в сумі 34527,69 грн., з яких: 485,79 грн. – заборгованості за кредитом; 27921,53 грн. – заборгованості по процентах за користування кредитом; 4000,0 грн. – заборгованість за пенею; 500,0 грн. штраф (фіксована частина); 1620,37 – штраф (процентна складова). Просить стягнути з відповідача заборгованість за кредитним договором в сумі 34527,69 грн. та судові витрати в сумі 1762,00 грн.

Судом встановлено, що між ПАТ КБ «ПриватБанк» (позивач) та А. (відповідач) 20.09.2011 року був укладений договір без номера (далі – Кредитний договір), згідно якого останній отримав кредит в розмірі 500,00 грн. у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку «Універсальна» 55 днів пільгового періоду», зі строком дії кредитної картки до 05/18 року, за користування яким зобов’язався сплатити 2,5 % в місяць (30 % на рік) на суму залишку заборгованості за кредитом. Згідно п. 2.1.1.2.3 Умов та правил надання банківських послуг позичальник надав свою згоду на те, що кредитний ліміт встановлюється по рішенню банка, та клієнт дає право банку в будь-який момент змінити (зменшити, збільшити чи анулювати) кредитний ліміт. Відповідно до п. 2.1.1.2.4. Умов та правил надання банківських послуг підписання даного договору є прямою і безумовною згодою позичальника щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту, встановленого банком. Згідно п. 1.1.3.2.3 Умов та правил надання банківських послуг передбачено право банку здійснювати зміну Тарифів, а також інших умов обслуговування рахунків, при цьому банк, окрім випадків зміни розміру кредитного ліміту, зобов’язаний не менше чим через 7 днів до здійснення змін проінформувати клієнта, зокрема у виписці по картрахунку, у випадку не надходження протягом 7 днів від клієнта повідомлення про незгоду з змінами, вважається, що клієнт прийняв нові умови. Також згідно витягу з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна», з 01.09.2014 року відсоткову ставку було збільшено до 2,9 % на місяць (34,8 річних) та з 01.04.2015 року відсоткову ставку було збільшено до 3,6 % на місяць (43,2 % річних). Відповідно п. 2.1.1.12.6. Умов та правил надання банківських послуг банк нараховує відсотки за користування кредитом та овердрафтом у розмірі, встановленому Тарифами банку з розрахунку 360 календарних днів на рік. Відповідач підтвердив свою згоду на те, що підписана заява разом з пам’яткою клієнта, Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами банку, складає між ним та банком договір про надання банківських послуг, що підтверджується його особистим підписом у анкеті-заяві.

Відповідно п. 2.1.1.5.5 Умов та правил надання банківських послуг позичальник зобов’язаний погашати заборгованість за кредитом, відсотками за його користування, за перевитрати платіжного ліміту, а також сплачувати комісії, на умовах передбачених даним договором.

Згідно п. 2.1.1.7.6 даних умов, при порушенні клієнтом строків платежів передбачених договором більш ніж на 30 днів клієнт зобов’язаний сплатити банку штраф в розмірі 500 грн. + 5% від суми заборгованості по кредитному ліміту з врахуванням нарахованих та прострочених відсотків і комісій.

Відповідач одержав та використав за цільовим призначенням кредитні кошти, шляхом зняття готівки з банкоматів, про що свідчить виписка по особовому рахунку А. за період з 20.09.2011 року по 27.03.2018 року.

Однак, відповідач взяті на себе зобов’язання належним чином не виконував, у зв’язку з чим станом на 27.03.2018 року допустив виникнення заборгованості по кредиту в сумі 34527,69 грн., з яких: 485,79 грн. – заборгованості за кредитом; 27921,53 грн. – заборгованості по процентах за користування кредитом; 4000,0 грн. – заборгованість за пенею; 500,0 грн. штраф (фіксована частина); 1620,37 – штраф (процентна складова).

Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості А. за вказаним Кредитним договором, відповідачем по справі суду не представлено.

З огляду на викладене, з врахуванням того, що позивач подав достатньо матеріалів, які свідчать про взаємовідносини сторін та наявність заборгованості за кредитним договором без номера від 20.09.2011 року, та те, що відповідач не подав суду відзиву на позовну заяву та жодних письмових чи електронних доказів, які би спростували позовні вимоги, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення з відповідача заборгованості за вищевказаним кредитним договором є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 01.06.2018 року позов задоволено. Стягнуто з А. на користь Публічного Акціонерного Товариства Комерційний Банк «ПриватБанк», юридична адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 1Д, код ЄДРПОУ 14360570, р/р 29092829003111, МФО 305299 заборгованість за кредитним договором без номера від 20.09.2011 року, яка станом на 27.03.2018 року становить 34527 грн. 69 коп.

Беручи до уваги вищезазначений перелік питань, а саме визнання малозначними справ незначної складності з ціною позову, що не перевищує п’ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, слід зазначити, що в провадженні Тлумацького районного суду Івано-Франківської області перебувала одна справа за позовом Р. до С. про стягнення грошових коштів (суддя Лущак Н.І.).

Р. звернувся в Хмельницький міськрайонний суд Хмельницької області з позовом до С. про стягнення грошових коштів за борговою розпискою від 01.09.2011 року в сумі 12000,0 доларів США, що в гривневому еквіваленті по курсу НБУ станом на 08.02.2018 року становить 325428,0 грн. Свої вимоги обґрунтовував тим, що відповідач 01.09.2011 року отримав позику в сумі 12000,0 доларів США, яку зобов’язався повернути на першу вимогу, про що власноручно написав боргову розписку. Однак, відповідач своїх зобов’язань щодо повернення грошових коштів не виконав, що зумовило позивача звернутись до суду. Також просив стягнути з відповідача понесені ним витрати по сплаті судового збору в сумі 3254,29 грн.

03.04.2018 року ухвалою судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Козак О.В. вищевказану справу було передано за підсудністю до Тлумацького районного суду Івано-Франківської області.

26.04.2018 року дана цивільна справа надійшла до Тлумацького районного суду Івано-Франківської області поштовим зв’язком та цього ж дня на підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями дану справу передано для розгляду головуючій судді Лущак Н.І.

Відповідно до ст. 32 ЦПК України спори між судами про підсудність не допускаються. Справа, передана з одного суду до іншого в порядку, встановленому статтею 31 цього Кодексу, повинна бути прийнята до провадження судом, якому вона надіслана.

Так, відповідно до частин 2-6 статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, серед іншого, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). З огляду на предмет та ціну позову дана справа підпадає під ознаки малозначної справи та не віднесена до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження. Обставини справи, що згідно частини третьої статті 274 ЦПК України, мають значення для вирішення питання про можливість розгляду справи в порядку спрощеного провадження, також свідчать про наявність підстав для розгляду цієї справи в спрощеному порядку.

Судом встановлено, що 01.09.2011 року між Ш. та С. був укладений договір позики, що підтверджується оригіналом розписки від 01.09.2011 року, згідно якої С. (відповідач) одержала у вигляді позики від Ш. грошові кошти в сумі 12000,0 доларів США, які зобов’язався повернути на першу вимогу.

Відповідно до копії свідоцтва про зміну імені від 29.04.2016 року Ш. змінив прізвище та ім’я на: «Р.».

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов’язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

У відповідності до ч. 2 ст. 1047 ЦК України на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Верховний Суд України при розгляді справи № 6-63 цс 13 від 18.09.2013 року, предметом якої був спір про стягнення боргу за договором позики, зробив правовий висновок про те, що письмова форма договору позики внаслідок його реального характеру є доказом не лише факту укладення договору, але й факту передачі грошової суми позичальнику. За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Приймаючи рішення по справі, суд виходив з того, що згідно вимог ч. 2 ст. 1047 ЦК України зазначена розписка є належним та допустимим доказом на підтвердження укладання договору позики та його умов.

Статтею 202 ЦК України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов’язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).

Згідно частин першої та другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Договір позики є двостороннім правочином, а також він є одностороннім договором, оскільки після укладення цього договору всі обов’язки за договором позики, у тому числі повернення предмета позики або рівної кількості речей того ж роду та такої ж якості, несе позичальник, а позикодавець набуває за цим договором тільки права.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визнані родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцеві) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Згідно ст.ст. 526, 625 ЦК України зобов’язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов’язання.

Згідно ч. 1 ст. 527 ЦК України боржник зобов’язаний виконати свій обов’язок, а кредитор – прийняти виконання особисто, якщо інше не встановлено договором або законом.

Статтею 612 ЦК України визначено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов’язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Однак, відповідач прийняті на себе зобов’язання за договором позики щодо своєчасного повернення коштів не виконував та відповідно до розрахунку позивача допустив виникнення заборгованості в розмірі 12000,00 Доларів США, щовеквівалентізгіднокурсуНБУвід 08.02.2018 року (100 доларівСША = 2711,9635 грн.) становить 325435,62 грн., однак позивач просить стягнути менш еквівалентну суму, а саме 325428,00 грн.

Будь-яких доказів, які б спростовували проведений позивачем розрахунок заборгованості С. за вказаним договором позики, відповідачем по справі суду не представлено.

За змістом ч. 1 ст. 1049 ЦК України позичальник зобов’язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.

Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред’явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред’явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором.

У зв’язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов’язань за договором позики, 29.11.2017 року позивачем було надіслано на адресу відповідача вимогу від 28.11.2017 року з проханням повернути позичені грошові кошти за договором позики в сумі 12000,0 доларів США в строк до 28.12.2017 року.

Однак, боржником заборгованість по договору позики не була погашена у вказаний у вимозі строк, у зв’язку з чим 22.02.2018 року позивач звернувся до суду.

З огляду на викладене, з врахуванням того, що позивач подав достатньо матеріалів, які свідчать про взаємовідносини сторін та наявність заборгованості за договором позики від 01.09.2011 року, та те, що відповідач в судове засідання не з’явився, не подав суду відзиву на позовну заяву та жодних письмових чи електронних доказів, які би спростували позовні вимоги, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про стягнення з відповідача заборгованості за договороми позики (розпискою) є обгрунтованими та підлягають задоволенню.

Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області 31.05.2018 року позов задоволено. Стягнуто з С. на користь Р. заборгованість за неналежне виконання грошового зобов’язання за борговою розпискою від 01.09.2011 року в розмірі 12000,0 (дванадцять тисяч) Доларів США, що в еквіваленті згідно курсу НБУ від 08.02.2018 року становить 325428,00 грн.

В провадженні Тлумацького районного суду Івано-Франківської області перебували справи, які віднесені до малозначних та у яких неможливо встановити ціну позову (немайнові спори).

Прикладом такої категорії справ є справа за позовом К., К. до Ф. про визнання особи такою, що втратила право на користування житловим приміщенням (суддя Лущак Н.І.).

К., К. звернулися в суд з позовом до Ф. про визнання його таким, що втратив право на користування житловим приміщенням. Свої вимоги мотивує тим, що у відповідності із свідоцтвом про право власності на нерухоме майно від 13.09.2007 року вони являються власниками по 1/2 частці кожному житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами за вищевказаною адресою, якому вони проживають по даний час.

З відповідачем Ф. позивач К. перебувала у зареєстрованому шлюбі з 27.04.2004 року. Рішенням Тлуцького районного суду Івано-Франківської області шлюб між ними розірвано, однак свідоцтво про розівання шлюбу вона отримала 07.11.2017 року. Ф. зареєстрований в належному їм на праві власності житловому будинку з 04.04.2006 року, але з грудня 2008 року і по даний час в господарстві не проживає (тобто з часу розірвання шлюбу). Відповідач останніх 10 років не являється членом їхньої сім’ї. В належному їм житловому будинку особистих речей відповідача немає, він не ніс і не несе ніяких витрат по оплаті за житлово-комунальні послуги, не виконує обов’язків з утримання житла. В добровільному порядку знятись з місця реєстрації не бажає, а тому вважають, що відповідач втратив право на користування житлом.

Відповідно до частин 2-6 статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, серед іншого, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). З огляду на предмет позову дана справа підпадає під ознаки малозначної справи та не віднесена до категорії справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження. Обставини справи, що згідно частини третьої статті 274 ЦПК України, мають значення для вирішення питання про можливість розгляду справи в порядку спрощеного провадження, також свідчать про наявність підстав для розгляду цієї справи в спрощеному порядку.

Судом встановлено, що згідно копії Свідоцтва про право власності на нерухоме майно та копії Витягу про реєстрацію права власності на нерухоме майно К. (позивач) та К. (позивач) на праві приватної спільної часткової власності по 1/2 частці кожному належить будинок.

Відповідно до свідоцтва про народження позивач К. народився 1981 року і його батьками є К., К. (позивач).

Згідно копії свідоцтва про одруження позивач К. одружилася з Ф. (відповідач) та після одруження їй залишено прізвище «К».

Відповідно до копії свідоцтва про розірвання шлюбу між Ф. та К. розірвано 07.11.2017 року. Після державної реєстрації розірваня шлюбу позивачці присвоєно прізвище «К.».

Згідно довідки Тлумацької міської ради ОТГ Тлумацького району Івано-Франківської області виданої К. (позивач), до складу її сім’ї за даною адресою входять: К. (син, позивач), Ф. (чоловік, відповідач), який прописаний з 2006 року, однак не проживає з грудня 2008 року.

Відповідно до акту про не проживання особи за місцем реєстрації від 14.02.2018 року Ф. у житловому будинку зареєстрований, але не проживає з грудня 2008 року і по даний час, ніякої участі в утриманні житла не приймає, особистих речей та речей повсякденного використання, які б належали Ф., немає.

Отже, відповідач зареєстрований у вказаному домоволодінні, однак, як стверджують позивач та представник позивача К. – К., свідки, фактично з моменту реєстрації з грудня 2008 року в будинку належному позивачам не проживає, участі у його утриманні не приймає, не оплачує комунальні послуги, особистих речей та речей повсякденного використання, які б йому належали, в будинку не має.

У відповідності до ст. 317 ЦК України власнику належать право володіння, користування та розпорядження своїм майном. Згідно ст. 319 ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Відповідно до ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно обмежений у його здійсненні, а у відповідності до ст. 322 ЦК України власник зобов’язаний утримувати майно, що йому належить. Згідно ст. 386 ЦК України власник, який має підстави передбачати можливість порушення свого права власності іншою особою, може звернутися до суду з вимогою про заборону вчинення нею дій, які можуть порушити його право, або з вимогою про вчинення певних дій для запобігання такому порушенню. У відповідності до ст. 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.

Згідно ст. 47 Конституції України кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до ст. 71 ЖК України при тимчасовій відсутності наймача або членів його сім’ї за ними зберігається жиле приміщення протягом шести місяців.

Частиною 2 ст. 405 ЦК України встановлено, що член сім’ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності члена сім’ї без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ними і власником житла або законом.

Враховуючи те, що відповідач з грудня 2008 року у домоволодінні, належному позивачам, не проживає, тобто відсутній більше року за місцем реєстрації без поважних причин, не подав суду відзиву на позовну заяву та жодних письмових чи електронних доказів, які би спростували позовні вимоги позивачів, оцінивши докази в їх сукупності, суд вважає, що відповідач втратив право на проживання та користування домоволодінням позивачів, розташованим за певною адресою, а тому позовні вимоги підлягають до задоволення.

Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 31.05.2018 року позов задоволено. Визнано Ф. таким, що втратив право на користування, належним на праві приватної спільної часткової власності по 1/2 частці кожному К., К. житловим будинком.

Ще одним прикладом є справа за позовом Г. до Товариства з обмеженою відповідальністю «Зерновий альянс «Хлібороб» про розірвання договору оренди землі(суддя Лущак Н.І.).

Г. звернулась в суд з позовом до ТзОВ «Зерновий альянс «Хлібороб» про розірвання договору оренди землі. Свої вимоги обґрунтовує тим, що 16.11.2015 року між нею та відповідачем укладено договір оренди землі, а саме земельної ділянки площею 0,44999 га, що знаходиться в адміністративних межах Королівської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області. Згідно вказаного договору річна орендна плата вноситься орендарем в розмірі 6% від нормативної грошової оцінки земельних ділянок, що складає відповідно до договору 600,85 грн., не пізніше 31 грудня кожного звітного року. Договір укладено строком до 31.12.2022 року. Проте відповідач порушив свої зобов’язання щодо своєчасності розрахунку за користування земельною ділянкою в 2016 та 2017 роках та відповідно нехтує терміном сплати орендної плати зазначеним у п. 11 договору. Враховуючи вищенаведене просила розірвати вказаний договір оренди землі.

Судом встановлено, що Г. (позивач) на праві власності належить земельна ділянка площею 0,4499 га, розташована в урочищі «Вили» с. Королівка Тлумацького району Івано-Франківської області, призначена для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, що підтверджується копією Державного акту на право власності на земельну ділянку від 01.12.2010 року.

16.11.2015 року між Г. (орендодавець) та ТзОВ «Зерновий альянс «Хлібороб» (орендар) був укладений договір оренди землі б/н, а саме земельної ділянки площею 0,4499 га, що знаходиться за межами населеного пункту, в адміністративних межах Королівської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області. Згідно п. 1 договору оренди землі орендодавець надає, а орендар приймає в строкове платне користування вищевказану земельну ділянку. Відповідно до п. 8 вказаного договору він укладений до 31.12.2022 року.

Згідно копії Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права від 18.11.2015 року до Державного реєстру внесено відомості про державну реєстрації прав оренди вищевказаної земельної ділянки.

Згідно акту приймання-передачі земельної ділянки від 18.11.2015 року, що є Додатком № 1 до договору оренди землі, орендодавець – Г. здала, а орендар – ТзОВ «Зерновий альянс «Хлібороб» прийняв земельну ділянку загальною площею 0,4499 га, яка перебувала в задовільному стані. Також стосовно вищевказаної земельної ділянки сторонами було погоджено межі земельної ділянки про, що складено акт визначення меж земельної ділянки в натурі (на місцевості), переданої в оренду ТзОВ «Зерновий альянс «Хлібороб».

Пунктом 9 договору оренди землі передбачено, що річна орендна плата вноситься орендарем в розмірі 6,0% від нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що по договору складає 600,85 грн., з якої підлягає утримання до бюджету сума податків та зборів згідно з діючим законодавством. Згідно п. 11 договору оренди землі орендна плата сплачується щорічно не пізніше 31 грудня кожного звітного року.

Всупереч умовам зазначеного договору оренди землі відповідач не сплачвав орендну плату за користування земельною ділянкою та по даний час обов’язку щодо сплати орендної плати відповідач не виконав. Зазначена обставина нічим не спростована.

26.12.2017 року Г. (позивач) направляла на адресу ТзОВ «Зерновий альянс «Хлібороб» (відповідач) письмову пропозицію від 21.12.2017 року про розірвання договору оренди землі. Відповідно до довідки Тлумацької міської ради ОТГ Тлумацького району Івано-Фрнаківської області від 29.03.2018 року ТзОВ «Зерновий альянс «Хлібороб» (відповідач) орендовані земельні ділянки в с. Королівка Тлумацького району Івано-Франківської області протягом 2016-2017 років не обробляв та станом на 28.03.2018 року не провів виплату орендної плати.

Статтею 651 ЦК України, встановлено, що зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом. Договір може бути змінено або розірвано за рішенням суду на вимогу однієї із сторін у разі істотного порушення договору другою стороною та в інших випадках, встановлених договором або законом. Істотним є таке порушення стороною договору, коли внаслідок завданої цим шкоди друга сторона значною мірою позбавляється того, на що вона розраховувала при укладенні договору.

Згідно з ч. 1 ст. 32 Закону України «Про оренду землі», який є спеціальним законом і має пріоритетне значення перед іншими законами у застосуванні даних правовідносин, на вимогу однієї із сторін договір оренди землі може бути достроково розірваний за рішенням суду в разі невиконання сторонами обов’язків, передбачених ст.ст. 24, 25 цього Закону та умовами договору, в разі випадкового знищення чи пошкодження об’єкту оренди, яке істотно перешкоджає передбаченому договором використанню земельної ділянки, а також на підставах, визначених Земельним кодексом України та іншими законами України.

З огляду на викладене, з урахуванням доведеності обставини щодо несплати відповідачем орендної плати за користування земельною ділянкою, суд дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позивачем вимог та вважає, що позов слід задовольнити.

Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 27.06.2018 року позов задоволено. Розірвано договір оренди землі б/н від 16.11.2015 року, укладений між Г. та Товариством з обмеженою відповідальністю «Зерновий альянс «Хлібороб», про передачу в строкове платне користування земельної ділянки для ведення товарного сільськогосподарського виробництва площею 0,4499 га, яка знаходиться за межами населеного пункту, в адміністративних межах Королівської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області.

Тлумацьким районним судом Івано-Франківської області також розглядались малозначні справи, які становлять суспільний інтерес, зокрема:справа за позовом Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківської області до К. про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок порушення вимог законодавства України про охорону земель (суддя Лущак Н.І.).

05.01.2018 року Головне управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області, звернулося в Івано-Франківський міський суд Івано-Франківської області з позовом до К. про стягнення 151880,01 грн. шкоди, заподіяної внаслідок порушення вимог законодавства України про охорону земель, а саме самовільного зайняття земельних ділянок загальною площею 92,6199 га державної форми власності за межами Озерянської сільської ради Олешанської ОТГ Тлумацького району Івано-Франківської області, та про повернення самовільно зайнятих земельних ділянок до земель запасу сільськогосподарського призначення державної власності.

10.01.2018 року ухвалою судді Івано-Франківського міського суду Івано-Франківської області Пастернак І.А. вищевказану справу було передано за підсудністю до Тлумацького районного суду Івано-Франківської області.

02.02.2018 року дана цивільна справа надійшла до Тлумацького районного суду Івано-Франківської області поштовим зв’язком та цього ж дня була внесена до системи автоматизованого розподілу, однак згідно протоколу щодо неможливості автоматизованого розподілу судової справи між суддями призначення не відбулося, оскільки не вистачало потрібної кількості суддів для розподілу справи. Після повернення судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області Лущак Н.І. з відрядження, протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями 05.02.2018 року дану справу передано останній для розгляду.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовував тим, що Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області на підставі наказу від 24.05.2017 року № 67-і «Про здійснення державного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності» проведено перевірку дотримання вимог законодавства України про охорону земель К.

Ухвалою судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області Лущак Н.І. від 26.02.2018 року вирішено розглянути справу в порядку спрощеного позовного провадження. Також даною ухвалою було встановлено відповідачу п’ятнадцятиденний строк з дня вручення цієї ухвали для подання ним відзиву на позовну заяву.

Судом встановлено, що на підставі наказу № 67-і від 24.05.2017 року «Про здійснення державного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності» (Головним управлінням Держгеокадастру в Івано-Франківській області проведено перевірку дотримання вимог законодавства України при використанні земельних ділянок загальною площею 91,4828 га на території Озерянської сільської ради, Олешанської ОТГ Тлумацького району Івано-Франківської області.

В ході перевірки 31.05.2017 року державним інспектором Абрамчук А.Р. складено акт обстеження земельної ділянки № 4.3-13/11, яким встановлено факт самовільного зайняття К. земельних ділянок державної форми власності за межами Озерянської сільської ради Олешанської ОТГ Тлумацького району загальною площею 92,6199 га: земельна ділянка площею 25,0616 га та земельна ділянка площею 67,5583 га.

Також, 31.05.2017 року державним інспектором Абрамчук А.Р. за участі сільського голови Олешанської сільської ради ОТГ Тлумацького району Двояка Богдана Володимировича та в.о. старости с. Озеряни Недоляка Романа Миколайовича складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об’єктом-земельної ділянки від № 4.3-12/23.

21.06.2017 року державним інспектором Абрамчук А.Р. складено протокол про адміністративне правопорушення № 4.3-16/10, яким встановлено, що К. вчинено самовільне зайняття земельних ділянок державної форми власності шляхом посіву зернових культур за межами Озерянської сільської ради Олешанської ОТГ Тлумацького району Івано-Франківської області площею 25,0616 га та площею 67,5583 га, що є порушенням п. б ч. 1 ст. 211 ЗК України та ст. 53-1 КУпАП.

Згідно розрахунків розміру шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки К. межами Озерянської сільської ради Олешанської ОТГ Тлумацького району ІваноФранківськоїобластізавикористанняземельноїділянкиплощею26,0616 га заподіяно шкоду в розмірі 41096,51 грн. та земельної ділянки площею 67,5583 га заподіяно шкоду в розмірі –110783,5 грн.

21.06.2017 року державним інспектором Абрамчук А.Р. винесено припис № 4.3-15/11, яким приписано К. в тридцятиденний термін усунути порушення вимог земельного законодавства, а саме самовільне використання земельних ділянок площею 25,0616 та 67,5583 га державної форми власності, які знаходяться межами Озерянської сільської ради Олешанської ОТГ Тлумацького району Івано-Франківської області.

Також, 21.06.2017 року державним інспектором Абрамчук А.Р. винесено постанову про закриття справи № 4.3-17/12, якою справу про адміністративне правопорушення, яке вчинив К. закрито. Матеріали справи передано до Тлумацького ВП Коломийського ВП ГУНП в Івано-Франківській області. Постановою встановлено, що К. порушив вимоги пункту «б» ч. 1 ст. 211 ЗК України, ст. 53-1 КУпАП, а саме: самовільно зайняв земельну ділянку державної форми власності загальною площею 92,6199 га. В діях К. наявні ознаки злочину, відповідальність за який передбачена ст. 197-1 КК України, оскільки розмір заподіяної шкоди внаслідок самовільного зайняття земельної ділянки К. є значною та складає 151880,01 грн. Про що листами від 26.06.2017 року було повідомлено Прокуратуру Івано-Франківської області та Начальника управління захисту економіки в Івано-Франківській області відповідно.

На підставі наказу № 189-ДК від 27.07.2017 року «Про здійснення державного контролю за дотриманням вимог земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності», 08.08.2017 року інспектором Абрамчук А.Р., за участі в.о. старости с. Озеряни Недоляка Романа Миколайовича у присутності гр. К. проведено перевірку виконання вимог припису від 21.06.2017 року на підстава чого складено Акт обстеження, земельної ділянки № 4.3-13/46, яким встановлено, що К. не виконав вимоги припису від 21.06.2017 року, та складено акт перевірки дотримання вимог земельного законодавства за об’єктом-земельної ділянки від № 4.3-12/58.

08.08.2017 року державним інспектором складено протокол про адміністративне правопорушення № 4.3-16/12, яким встановлено, що 31.05.2017 року громадянином К. в порушення вимог пункту «б» частини першої статті 211 ЗК України, статті 53-1 КУпАП здійснено самовільне зайняття земельних ділянок, а саме земельної ділянки площею 25,0616 га та земельної ділянки площею 67,5583 га, які знаходяться за межами Озерянської сільської ради Олешанської ОТГ Тлумацького району Івано-Франківської області. К. повідомлено, що розгляд справи про адміністративне правопорушення відбудеться о 13 год. 30 хв. 08.08.2017 року у приміщенні Головного управління Держгеокадастру в Івано-Франківській області по вул. Сахарова, 34 в м. Івано-Франківську.

Також 08.08.2017 року державним інспектором складено та вручено гр. К. припис № 4.3-15/16, яким приписано К. в тридцятиденний термін усунути вимоги земельного законодавства.

13.12.2017 року Головним управлінням з контролю за використанням та охороною земель направлено правопорушнику К. претензію № 12 про сплату шкоди, заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок в розмірі 151880,01 грн. із вимогою у десятиденний строк сплатити зазначену суму, при цьому направлено також відповідні розрахунки шкоди.

Відповідно до статті 13 Конституції України Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об’єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією.

Відповідно до пунктів «а», «б» статті 96 ЗК України землекористувачі зобов’язані забезпечувати використання землі за цільовим призначенням та за свій рахунок приводити її у попередній стан у разі незаконної зміни її рельєфу, за винятком випадків незаконної зміни рельєфу не власником такої земельної ділянки, додержуватися вимог законодавства про охорону довкілля.

Відповідно до статті 35 Закону України «Про охорону земель» власники і землекористувачі, в тому числі орендарі, земельних ділянок при здійсненні господарської діяльності зобов’язані, зокрема, дотримуватися вимог земельного та природоохоронного законодавства України; забезпечувати використання земельних ділянок за цільовим призначенням та дотримуватися встановлених обмежень (обтяжень) на земельну ділянку.

Статтею 56 Закону України «Про охорону земель» визначено, що юридичні і фізичні особи, винні в порушенні законодавства України про охорону земель, несуть відповідальність згідно із законом. Застосування заходів дисциплінарної, цивільно-правової, адміністративної або кримінальної відповідальності не звільняє винних від відшкодування шкоди, заподіяної земельним ресурсам. Шкода, заподіяна внаслідок порушення законодавства України про охорону земель, підлягає відшкодуванню в повному обсязі.

Відповідно до статей 125, 126 ЗК України право власності на земельну ділянку, а також право постійного користування та право оренди земельної ділянки виникають з моменту державної реєстрації цих прав.Право власності, користування земельною ділянкою оформлюється відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень».

Згідно з статтею 212 ЗК України самовільно зайняті земельні ділянки підлягають поверненню власникам землі або землекористувачам без відшкодування затрат, понесених за час незаконного користування ними.Приведення земельних ділянок у придатний для використання стан, включаючи знесення будинків, будівель і споруд, здійснюється за рахунок громадян або юридичних осіб, які самовільно зайняли земельні ділянки. Повернення самовільно зайнятих земельних ділянок провадиться за рішенням суду.

Однак станом на час розгляду справи заподіяна К. шкода залишається несплаченою, жодних повідомлень з приводу її відшкодування не надходило.

З огляду на викладене, з врахуванням того, що позивач подав достатньо матеріалів, які свідчили про взаємовідносини сторін та наявність шкоди заподіяної внаслідок самовільного зайняття земельних ділянок в розмірі 151880,01 грн., та те, що відповідач не подав суду відзиву на позовну заяву та жодних письмових чи електронних доказів, які би спростували позовні вимоги, суд дійшов висновку, що позовна вимога про стягнення шкоди, заподіяної внаслідок порушення вимог законодавства України про охорону земель є обгрунтованою та підлягає задоволенню.

Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 03.04.2018 року позов задоволено. Стягнуто з К. до загального фонду Державного бюджету України (р/р 31416611700473 УК у Тлумацькому районі с. Озеряни 2406220, ГУК в Івано-Франківській області МФО 836014, код ЄДРПОУ 37831044) – 151880 (Сто п’ятдесят одну тисячу вісімсот вісімдесят) грн. 01 коп. шкоди, заподіяної внаслідок порушення вимог законодавства України про охорону земель.

В провадженні тлумацького районного суду перебувала справа за позовом керівника Тисменицької місцевої прокуратури Івано-Франківської області Хими Романа Романовича, в інтересах держави в особі: Кутищенської сільської ради Тлумацького району вано-Франківської області, до Б. про відшкодування шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев, в розмірі 10125 грн. 39 коп. (суддя Лущак Н.І.).

16.02.2018 рку керівник Тисменицької місцевої прокуратури Івано-Франківської області старший радник юстиції Хима Р.Р., який діє в інтересах держави в особі: Кутищенської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської обласної, звернувся з позовом до Б. про відшкодування шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев, в розмірі 10125 грн. 39 коп. Свої вимоги обґрунтовує тим, що вироком Тисменицького районного суду Івано-Франківської області у справі № 353/78/17 від 26.05.2017 року Б. визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ст. 246 КК України, за те, що він 27.12.2016 року на території майстерської дільниці № 1 кварталу № 3 виділу – 15 в урочищі «Кутище» на території Братківського лісництва Тлумацького району у лісах віднесених до лісового фонду, що в с. Кутище Тлумацького району Івано-Франківської області, без відповідних дозвільних документів, діючи умисно, з корисливих спонукань та з метою особистого збагачення, вчинив незаконну порубу 4 дерев, з них 2 дерева дуба черещатого та 2 дерева ільми.

Згідно замірів Братківського лісництва ДП «Івано-Франківського лісового господарства» та встановлення якості деревини, згідно ДСТУ, зміряно та оцінено: 4 дерева, з них 2 дерева дуба череватого (діаметри пнів 59 см та 26 см) та 2 дерева ільми (діаметри пнів по 12 см. кожен), в результаті чого вказаними діями Братківському лісництву ДП «Івано-Франківського лісового господарства», було завдано збитки, які являються для вказаного підприємства істотною шкодою на загальну суму 10125 грн. 39 коп.

Сума шкоди заподіяна порушенням законодавства про охорону навколишнього природного середовища внаслідок господарської чи іншої діяльності підлягає стягненню, оскільки є джерелом формування спеціального фонду Державного бюджету України на 2017 рік у частині доходів. Збитки заподіяні відповідачем підлягають стягненню на рахунок Кутищенської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області.

Вина відповідача у заподіянні шкоди навколишньому природному середовищу встановлена вироком Тисменицького районного суду від 26.05.2017 року, тому в силу вимог ст. 82 ЦПК України доказуванню не підлягає, що обумовлює обов’язок відповідача відшкодувати шкоду, заподіяну незаконною порубкою дерев.

Відповдач на час звернення до суду не відшкодував завдану його діями шкоду, а тому, просив стягнути з відповідача 10125 грн. 39 коп. грн. – на відшкодування шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев. Судові витрати просив покласти на відповідача.

Відповідно до частин 2-6 статті 19 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, серед іншого, у порядку позовного провадження (загального або спрощеного). З огляду на предмет позову дана справа, відповідно до ч. 4 ст. 274 ЦПК України, підпадає розгляду в порядку спрощеного позовного провадження. Судом встановлено, що згідно вироку Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 26.05.2017 року, який набрав законної сили 27.06.2017 року, по справі Б. визнано винним у вчиненні злочину передбаченого ст. 246 КК України та призначено йому покарання у виді штрафу в розмірі п’ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що в твердій грошовій сумі становить 850 грн.

Так, вироком суду було встановлено, що 27 грудня 2016 року, Б. на території майстерської дільниці № 1 кварталу № 3 виділу – 15 в урочищі «Кутище» на території Братківського лісництва Тлумацького району (Природоохоронні ліси) у лісах віднесених до лісового фонду, що в с. Кутище Тлумацького району Івано-Франківської області, без відповідних на те дозвільних документів, діючи умисно, з корисливих спонукань та з метою особистого збагачення, вчинив незаконну порубку 4 дерев, з них 2 дерева дуба черещатого та 2 дерева ільми.

Згідно замірів Братківського лісництва ДП «Івано-Франківського лісового господарства» та встановлення якості деревини, згідно ДСТУ, заміряно та оцінено: 4 дерева, з них 2 дерева дуба черещатого (діаметри пнів 59 см. та 26 см.) та 2 дерева ільми (діаметри пнів по 12 см. кожен), в результаті чого вказаними діями Братківському лісництву ДП «Івано-Франківського лісового господарства», було завдано збитки, які являються для вказаного підприємства істотною шкодою на загальну суму 10125,39 гривень.

В силу вимог ч. 6 ст. 82 ЦПК України вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов’язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Згідно ст. 66 Конституції України кожен зобов’язаний не заподіювати шкоду природі, культурній спадщині, відшкодовувати завдані ним збитки.

Відповідно до розрахунку шкоди нанесеної лісовому господарству самовільною порубкою лісу в кварталі 3 виділ 15 Братківського лісництва 2 дерев дуба звичайного (діаметри пнів 59, 26) та 2 дерев береста (діаметри пнів 12, 12) розрахованої у відповідності до постанови Кабінету Міністрів України № 541 від 24.07.2013 року, затвердженого директором ДП «Івано-Франкіський лісгосп» сума шкоди складає 10125 грн. 39 коп.

Відповідно до повідомлення № 24/02-31 від 07.02.2018 року Кутищенської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області адресованого Тисменицькый місцевій прокуратурі, Б. збитки завдані незаконною рубкою лісу в сумі 10125,39 грн. не відшкодовані. Кутищенською сільською радою позов про стягнення збитків завданих незаконною рубкою лісу не пред’являвся. Просили звернутися до суду в їх інтересах з метою відшкодування завданих збитків.

Відповідно до ч. 1 ст. 5 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» державній охороні і регулюванню використання на території України підлягають: навколишнє природне середовище як сукупність природних і природно-соціальних умов та процесів, природні ресурси, як залучені в господарський обіг, так і невикористовувані в економіці в даний період (земля, надра, води, атмосферне повітря, ліс та інша рослинність, тваринний світ), ландшафти та інші природні комплекси.

Згідно ст. 38 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» використання природних ресурсів в Україні здійснюється в порядку загального і спеціального використання природних ресурсів. Законодавством України громадянам гарантується право загального використання природних ресурсів для задоволення життєво необхідних потреб (естетичних, оздоровчих, рекреаційних, матеріальних тощо) безоплатно, без закріплення цих ресурсів за окремими особами і надання відповідних дозволів, за винятком обмежень, передбачених законодавством України. В порядку спеціального використання природних ресурсів громадянам, підприємствам, установам і організаціям надаються у володіння, користування або оренду природні ресурси на підставі спеціальних дозволів, зареєстрованих у встановленому порядку, за плату для здійснення виробничої та іншої діяльності, а у випадках, передбачених законодавством України, - на пільгових умовах.

Нормами статті 70 Лісового кодексу України передбачено, що заготівля деревини здійснюється при використанні лісових ресурсів у порядку рубок головного користування, що проводяться в стиглих і перестійних деревостанах. Заготівля деревини в порядку проведення рубок головного користування, а також інших рубок, пов’язаних із веденням лісового господарства, проводиться власниками лісів і постійними лісокористувачами, яким у встановленому порядку надано це право.

Відповідно до ст.ст. 67, 69 Лісового кодексу України заготівля деревини є одним із видів спеціального використання лісових ресурсів. Спеціальне використання лісових ресурсів на виділеній лісовій ділянці проводиться за спеціальним дозволом – лісорубний квиток або лісовий квиток, що видається безоплатно. Спеціальний дозвіл на заготівлю деревини в порядку рубок головного користування видається органом виконавчої влади з питань лісового господарства Автономної Республіки Крим, центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері лісового господарства.

Відповідно до ст. 68 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища» однією з підстав відповідальності за порушення законодавства про охорону навколишнього природного середовища є самовільне спеціальне використання природніх ресурсів.

Статтею 107 Лісового кодексу України визначено, що підприємства, установи, організації і громадяни зобов’язані відшкодувати шкоду, заподіяну ними лісу внаслідок порушення лісового законодавства, у розмірах і порядку, визначених законодавством України.

Згідно ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 1 ст. 10 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Відповідно до ч. 3 ст. 16 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» матеріальною і фінансовою основою місцевого самоврядування є рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, земля, природні ресурси, що є у комунальній власності територіальних громад сіл, селищ, міст, районів у містах, а також об’єкти їхньої спільної власності, що перебувають в управлінні районних і обласних рад.

Частиною 3 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» передбачено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб’єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.

Оскільки вироком Тисменицького районного суду Івано-Франківської області від 26.05.2017 року встановлено вину Б. у вчиненні незаконної порубки дерев в лісах, що заподіяло істотну шкоду, заподіяну шкоду необхідно відшкодувати за його рахунок.

Рішенням Тлумацького районного суду Івано-Франківської області від 12.04.2018 року позов задоволено. Стягнуто з Б. на користь держави, в особі Кутищенської сільської ради Тлумацького району Івано-Франківської області, юридична адреса: вул. Центральна, 42, с. Кутище Тлумацького району Івано-Франківської області, на р/р 33117331700470, МФО 836014, код платежу 24062100, код ЄДРПОУ 04356998 ГУДКСУ в Івано-Франківській області, - 10125 грн. 39 коп. шкоди, заподіяної незаконною порубкою дерев. Що стосується малозначних справ, вирішення яких має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної приктики в провадженні Тлумацького районного суду Івано-Франківської області не перебувало.

Підсумовуючи вищенаведене, можна зробити висновок, що малозначні справи розглядалися без порушення строків встановлених цивільним процесуальним законодавством, провадження по даній категорії справ не зупинялося. Спірних питань, які б потребували роз’яснення, не виникало.

Вирішуючи питання, чи належить справа до категорії малозначних, судді Тлумацького районного суду Івано-Франківської області у кожному конкретному випадку на підставі досліджених судом конкретних обставин у справі оцінювали наявність критеріїв, з яких слід виходити, та вирішити це питання відповідно до принципу верховенства права.

При вирішенні питання щодо малозначності справи суд враховував низку інших критеріїв: значення справи для сторін; обраний позивачем спосіб захисту; категорію та складність справи; обсяг та характер доказів у справі, в тому числі, чи потрібно у справі призначити експертизу, викликати свідків тощо; кількість сторін та інших учасників справи; чи становить розгляд справи значний суспільний інтерес; думку сторін щодо необхідності розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження.

Нова процедура спрощеного провадження, зокрема й щодо розгляду малозначних спорів, формує у суддів власний досвід забезпечення вирішення завдань цивільного судочинства – справедливого, неупередженого та своєчасного розгляду і вирішення цивільних справ за новими правилами.

В.о. голови Тлумацького районного суду Н.І. Лущак

Узагальнення практики розгляду Тлумацьким районним судом Івано-Франківської області малозначних цивільних справ